Тарас Антипович: Тіло і доля

Нажаль справді розривних книжок в цій серії майже не виходить. Ну є так-сяк. Є взагалі малозрозумілі унилі хрєні, які не дочитуєш до кінця.

тому і цю книжку я купував неохоче. Якщо дуже чесно, її мені втюхав сам автор під час літературного збіговиська на "Країні мрій".

Але книжка виявилася для мене бомбою, яку я ковтнув, а вона вибухнула прямо
на підході до моєї прямої кишки. Бах! І наслідки ви уявляєте.
Багато хто скаже: "Тю! ну книжка як книжка. Нєасіліл птамушо стіхі". Але в
мене стався розрив башки. прочитав за два дні.
Що там такого? ну скажімо так: автор намішав якраві натуралістичні сцени.
Тому моя дитяча психіка не витримала. Не просто якась бридка кровіща, я там знаю
постріли і брутальні лайки. тут все це є, але воно інакше втиснуте. припустимо
колись читав книжку "Польсько-російська війна під біло-червоним прапором"
(Дорота Масловська). Брутальна лайка, наркомани, блювання камінням. але ніфіга.
не проперло. Неасіліл. Антипович не розмазує псевдоінтелектуальне лайнувате і
страшенно нудне писання. Чітко як постріл: "Я уєбав його кірзачєм" "Мене заїбало
моє тіло і я відпиляв собі ногу" "Я вбив слониху і я падонаг".
Не можу пояснити, чим саме мені сподобався цей текст, але сцукорве

P.S. Тарас Антипович отримує від редакції особистого заангажованого ЗМІ приз - орден "Розрив башки місяця" і зачотну грамоту, точніше пачотну.