Michael Manring - Soliloquy

Редація нашого заангажованого ЗМІ дуже любить деякі з інструментів. Ці інструменти магічно діють на її, редакції, мозок. В першу чергу це рояль (саме рояль, а не якесь там піаніно) звуки якого нависаюсь так всеохопно, що в них паадаєш з ніг. Ще це скрипка. Звичайна. Тут я навіть не знаю чому, просто подобається і все. Ну і звісно ж ще один інструмент – це бас-гітара. Басуха. Бас. На аудіозаписах бас звучить часто так собі. В живу – це просто рве мозок. Дуже жирний інструмент. Особлива магія і космос, коли тримаючи бас включеним в потужного комбіка береш пару нот і відчуваєш, що звук такий потужний, що може когось знести.
Так от про басуху продовжу. Скачав я з інтеренету прекрасний альбом такого собі Michael Manring (Михась Марницький чи шо?) Soliloquy називається. Признатися чесно, я (я ж не басист) такого чувака чув і бачив вперше. Вау. ВАУ! Альбом-сольник, де чувак грає сам у всіх композиціях. Да так небанально грає. Інколи виводить одночасно два голоса на басу

Інколи вухо починає чути, те чого там ніби то і не записано. Наприклад барабани. Чи голоси які підспівують. Це від того, що все тут стоїть на своїх місцях. Як не дивно, але я би назвав це не муцзикою яка „прокачує”, а музикою інтелектуальною. Багатодумною. Іншими словами – я багато думав. Про що думав? Не скажу! Слухайте – може теж до чогось додумаєтесь.

Качайте тут
частина 1
частина 2