Показ дописів із міткою номінанти ордену "Розрив башки". Показати всі дописи
Показ дописів із міткою номінанти ордену "Розрив башки". Показати всі дописи

понеділок, 11 січня 2010 р.



Чуваки! Я вам ото хочу сказати. Випадково згадав. Абсолютно випадково. Колись дуже давно років 10 а то й 15 тому а почув касєту. Це було просто ВАУ я тащився від кожної пісні, від кожного звуку. Це була група ZZ-top, а альбом називався Rhythmeen . так. Так от пройшло вже 10 років чи 15. І я знов випадково знайшов цей альбом. Звісно він вже у нормальній якості, але це все одно це той самий альбом, сука! Так! Я тащуся з кожної пісні з кожного звуку. Ця музика посідає разом з Невемайндом олімп мого музла, музла, яке зробило мене, мене, який не схожий на вас, суки, хоч ви і прекрасні. Слухайте його, все одно не зрозумієте, кайфуйте по – своєму, по по-моєму хуй прокайфуєте. Було б гарно випити віскі чи пива з Білі Гібонсом, йопта



читати далі

середа, 11 березня 2009 р.

Кобо Абе. Жінка в пісках

Це просто унікальна книжка, я вам кажу! Редакцію вона вразила так сильно, так тотально, що вже другий день ми тривожно спимо та озлоблено їмо гречку в пластиковому судочку. Гречка – вона в першому наближенні теж пісок: з гречки можна утворювати дюни в тарілці, гречка суха, і від неї теж противно в роті, гречка - вона проникає всюди, навіть в мозок. Але звісно роман не про гречку. Сюжет не буду переказувати, бо якщо захочете прочитати – буде взагалі не цікаво. Щось типу такого: японський викладач їде в якусь японську пустелю шукати японських жуків, а падлючі селяни кидають його у велику яму з піску, з якої він не може вибратися. Що далі? Читайте.

Книжка неочікувано багатопланова: перше, що просто заворожує – це сюжет. Нажаль, цікаві та захопливі історії в книжках – це те, що майже цілком втратилось, залишилося у підлітковому віці. Мало яка з книжок здатна захопити, але „Жінка в пісках” - саме така: автор тримає в напруженні до останнього рядку, майстерно оповідаючи історію.

Ще одне, що одразу впадає в очі (можливо мені просто здалося) – схожість на тексти Кафки. Безвихідь, безсенсовність, інколи абсурдність. Все це викликає пригніченість у читача. Слабкість перед стихією (піском, гречкою, океаном), або обставинами. Цей текст - прекрасна відповідь наївним ідеалістам, які кажуть: „Наш народ (український) – таке бидло, його куди поведеш, туди й пойде. Вони (народ) не здатні виходити на акції протесту, вони такі зашарені, такі жлобкуваті, такі міщанські, всі такі ходять з сірими пиками та ниють”, - кажуть ці йобані ідеалісти. Але нажаль є обставини, на які не можна закривати очі. Є такі обставини, які можна порівняти зі стихією, які в тисячу разів сильніші за людську силу волі, чи просто силу. Їх не видно, коли в тебе заможній чоловік, або контракт з жирною іноземною компанією, але такі не всі. Наша країна – вона теж обставина, так сталося, що вона така. І хуй так просто тут щосьможна змінити. Звинувачувати можна хіба себе за нерозуміння людей, які думають/живуть/змушені жити не так як їм може хотілося б.

Але знов до тексту: в ньому багато тез, які ніби говорять про те, що людина,вона як піщинка, її несе вітром разом з міліардами інших, людина – вона як жук, якого кожне чмо може просто роздушити ногою ненароком. Так, в нас є „громадянські права”, є „закони”, „правове поле”, але ці права – лише баночка, в яку ми можемо ховатися, коли більше немає порятунку. А в баночці отрута, бугага.

Може здатися, що книжка має гостросоціальне забарвлення, але от і ніфіга: це скоріше глибинне самокопання, розуміння безвиході, прийняття її як факту. Здається, автор і сам копирсається в собі, бо ж головний герой народився той саме день, що й Кобо Абе – 7 березня 1924 року, хоча звісно не факт

І останнє: книжка видана в пристойному перекладі (перекладач Іван Дзюб), а тому заворожує сама мова, якою написаний текст. Якись абсолютно самодостатній, ритмічний та м’який. Хороший текст, одним словом. Читайте, і буде вам „добро і зло”.



читати далі

четвер, 28 серпня 2008 р.

Теорія літератури для мерзенних профанів


Появу в моїх руках такої книжки я чекав декілька років. І це без пафосу. Йдеться про „Вступ до теорії: літературознавство та культурологія” Пітера Баррі. Раніше вона існувала в малодоступному мені англомовному варіанті, але завдяки видавництву Смолоскип (зокрема науковому редактору Р. Семківу та перекладачу О. Погинайко) вона тепер є і в україномовному варіанті за 25 (чи щось таке) гривень.
За великим рахунком це підручник з літературознавства, але прекрасно і неповерхово написаний.
Всякі там теоретичні тексти складні. Часто дуже складні. Для мене точно. Тобто суть того, що там написано цілком досяжна, але продертися до цієї суті без підготовки (якої в мене немає) дуже складно. Читаючи наприклад Фуко, чи Бодріяра, чи я там знаю ще кого, я сприймав і продовжую сприймати їх дуже суб’єктивно. Вихопивши один зрозумілий момент зі ста. Тому після прочитання виникає почуття великого невдоволення. Окрім того, тези, які я маю в голові після прочитання теоретичних текстів дуже сумнівні, часто примітивні або взагалі помилкові. Тому я майже ніколи не берусь публічно висловлювати ці тези. Або інший варіант, висловлюю їх сатирично, глузуючи та мерзенно профануючи. Звісно, хочеться скласти більш повне уявлення, хочеться докопатися до суті. Хочеться читати літературу ширше, цікавіше та глибше. Хочеться мати повільне вдумливе читання.
Вся проблема в тому, що по суті мені потрібна була грамотна „буферна зона”, яка б на пальцях щось пояснила, але не брехала і не профанувала. Для того, щоби потім, маючи загальне зрозуміле мені уявлення, рухатись далі.
Що гарно в цій книжці – вона практична. Що мені особливо подобається – там є конкретні приклади розбору текстів з точки зору того чи іншого напрямку. На початку Баррі дає методичні поради для вивчення літератури (простеньки правда), а потім відповідно стандартний джентельменський набір літературознавця чи культуролога:
Ліберальній гуманізм
Структуралізм
Постструктуралізм
Постмодернізм
Психоаналіз
Феміністична критика
Гей-лесбійська (чую про таку вперше, кажуть дуже модна зараз)
Марксизм
Новий історизм та культурний матеріалізм
Постколоніальна критика
Стилістика
Наратологія
Екокритика
Тому за корисність ця книжка отримає від редакції „ЖивиЙ” орден „Розрив башки місяця. Окрім того, за моїм скромним прогнозом, ця книжка буде однією з найбільш цікавих на Форумі видаців восени у Львові.
Купити її зараз точно можна у книгарні Смолоскипа на Подолі.

читати далі

середа, 16 липня 2008 р.

Тарас Антипович: Тіло і доля



Нажаль справді розривних книжок в цій серії майже не виходить. Ну є так-сяк. Є взагалі малозрозумілі унилі хрєні, які не дочитуєш до кінця.
тому і цю книжку я купував неохоче. Якщо дуже чесно, її мені втюхав сам автор під час літературного збіговиська на "Країні мрій".

Але книжка виявилася для мене бомбою, яку я ковтнув, а вона вибухнула прямо
на підході до моєї прямої кишки. Бах! І наслідки ви уявляєте.
Багато хто скаже: "Тю! ну книжка як книжка. Нєасіліл птамушо стіхі". Але в
мене стався розрив башки. прочитав за два дні.
Що там такого? ну скажімо так: автор намішав якраві натуралістичні сцени.
Тому моя дитяча психіка не витримала. Не просто якась бридка кровіща, я там знаю
постріли і брутальні лайки. тут все це є, але воно інакше втиснуте. припустимо
колись читав книжку "Польсько-російська війна під біло-червоним прапором"
(Дорота Масловська). Брутальна лайка, наркомани, блювання камінням. але ніфіга.
не проперло. Неасіліл. Антипович не розмазує псевдоінтелектуальне лайнувате і
страшенно нудне писання. Чітко як постріл: "Я уєбав його кірзачєм" "Мене заїбало
моє тіло і я відпиляв собі ногу" "Я вбив слониху і я падонаг".
Не можу пояснити, чим саме мені сподобався цей текст, але сцукорве
P.S. Тарас Антипович отримує від редакції особистого заангажованого ЗМІ приз - орден "Розрив башки місяця" і зачотну грамоту, точніше пачотну.

читати далі